Судова реформа в України

03 лютого 2015 року

У своєму повсякденному лексиконі українці все частіше почали вживати слово «люстрація». Що це? Данина моді чи дійсно бажання глибинних перетворень, мета яких – достойний рівень життя у правовій та демократичній державі?

До слова, у книзі «Суддя-комуніст» ще два роки тому я аргументував необхідність проведення люстрації повністю оновленого (шляхом народних виборів) судового корпусу. Очищення полягає в тім, що суддями не можуть бути колишні комуністи, співробітники спецслужб (у часи панування авторитарних режимів), таємні агенти (сексоти спецслужб). Наголошую: фашизм з Гестапо, як і комунізм з КДБ, – абсолютно рівноцінні режими.

Але це лише одна і далеко не головна складова люстрації українського чиновництва.

Що ж стосується того варіанту люстрації, який пропонує влада, то він далекий від ідеалу. Я б сказав інакше: це невдалий спосіб державної люстрації.

Відомо, що фундаментом розбудови будь-якої держави є економіка. Тому економічна форма люстрації не менш важлива, ніж політична чи державна. Судді, про яких щоденно кричать у ЗМІ, мають проходити люстрацію у всіх її проявах. Це нормально і необхідно. В тому числі, мають перевірятись прибутки і видатки.

Припустимо, що після проведеної люстрації суддю "Ікс" звільнили і на його місце призначили суддю "Ігрек". Будьте певні, що суддя "Ігрек". прийматиме такі ж рішення, що і суддя "Ікс".

Ось чому виникає закономірне питання: чи суддя є «стовпом» беззаконня в Україні, винуватцем безгрошів’я, економічного краху і, тим більше, війни…

29 грудня 2014 року

Продовжуємо блукати з ниткою Аріадни в лабіринтах головного Мінотавра українського кривосуддя, коридорами Кловського палацу. Проте, скільки б ниточці не витись, а кінець їй буде. Тобто, якщо Верховний Суд України (ВСУ) прийняв до провадження заяву у справі І. Зварича, подану згідно вимог статті 400-12 КПК України 1960 року, то зобов’язаний прийняти рішення по ній.

Питання: хто повинен був прийняти це рішення у кримінальній справі, якщо Судова палата у кримінальних справах ВСУ 20 листопада 2014 року у повному складі задовольнила свій відвід (крім одного судді)?

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» такого випадку не передбачив. Інших законів, які б регулювали цю ситуацію, на сьогоднішній день в Україні немає.

Як же в такій ситуації повинен був діяти Верховний Суд України? Виявляється, що законних шляхів було декілька...

28 грудня 2014 року

Згідно частини 2 статті 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ВСУ). Отже, місце ВСУ в структурі судових органів чітко визначено Основним Законом України. Але це Україна. Одне говоримо і декларуємо, а робимо навпаки.

Завданнями цієї статті є:

– аналіз реальних дій сьогоднішніх суддів ВСУ, які при здійсненні судово-правової реформи (СПР) в Україні хором вимагають для себе (треба думати і ВСУ) додаткових функцій;

– запропонувати суспільству шляхи розв’язання судової проблеми.

Само собою, за такими вимогами суддів ВСУ не криється нічого особистого, «думають» про державу і народ України. Мотивація озвучених ними бажань більш ніж зрозуміла: саме ВСУ повинен забезпечувати в державі однакове застосування закону всіма судами України, контролювати всі суди…

23 листопада 2014 року

Продовжуючи розмову з читачем на тему судово-правової реформи (СПР), необхідно зауважити, що українські ЗМІ переповнені рецептами її «випічки». В Україні немає представника влади, кандидатів у владу чи політика будь-якого рівня, які б «не варилися» в цій темі.

Справді, кондитерів та поварів в Україні завжди було багато, а тому українська кухня славиться у всьому світі. Чого не скажеш про українське судочинство. Чому так? Причин багато. Виявляється, що кожен другий українець, неважливо хто він за професією, – «спеціаліст» з питань СПР. Підтвердженням цієї тези є детальний аналіз українського медіапростору, в якому абсолютна більшість статей вдосконалення судочинства – від профанів і пустодзвонів, які не мали і не мають жодного відношення до суду, адвокатури, прокуратури, міліції, пенітенціарної системи…

Острівцем живої думки в болоті професійної тишини є хіба що активна позиція голови Верховного суду України Ярослава Романюка (посада і неприглядне становище Верховного суду України зобов’язують)...

10 листопада 2014 року

В попередніх статтях ми започаткували фахову розмову щодо проблем анонсованої провладної квазіреформи судочинства в Україні. На жаль, це далеко не всі її недоліки що потребують обговорення, а головне – вирішення.

Вважаю, що в основі будь-якої реформи в державі повинен лежати принцип «salus populi suprema lex est» (лат. Благо народу – найвищий закон). Для цього народ, а не натовп, і створює державу, фундаментом функціонування якої є принцип верховенства права.

Україні 23 роки виявилось замало, щоб її можновладці та їх прихвосні зрозуміли важливість верховенства права в житті людей. Біда (хвороба) України у дволикості олігархічної влади і підпорядкованої їй судової системи. Людина, її права і свободи тут насправді ніколи не визнавались і не визнаються в даний час найвищими цінностями. На словах, у виступах – так. В реальній дійсності – ні.

Rex Володимир Путін нещодавно чітко озвучив принцип співіснування влади і народу в пострадянських державах: «quod licet Iovi non licet bovi» (лат. Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику). Зрозуміло, що Юпітер – влада, якій дозволено все, чого душа побажає, а бик – народ, який має лише право «пахати» на владу. В такому хворому суспільстві суди своїми рішеннями забезпечують спокій Юпітера та отримання надприбутків з биків, створюють ілюзію цивілізованості українських державних інституцій в очах західних демократій. Так було за всіх «попєрєдніків»...

25 жовтня 2014 року

Кому потрібна куца судова реформа в Україні?

Риторичне питання, на яке все ж необхідно дати відповідь.

Очевидно, що обрізана судова реформа у вигляді підготованих до прийняття парламентом законопроектів вкрай необхідна олігархічно-бандитській владі. Кожна нова «демократична» влада України проводить під себе чергову судову реформу. Адже грабувати до останньої нитки свій народ без ручних суддів та замовних судових рішень вважається варварським тоном у цивілізованій Європі та демократичному світі. Що вже говорити про сучасну європейську державу, якою вважають доморощені олігархи свою державу Україна.

До слова, 20 листопада 1864 року розпочато масштабну судову реформу в Російській імперії, куди входила і переважна частина території сучасної України. Цікаво, що просте порівняння конкретних інституцій імперської реформи більш ніж столітньої давності далеко не на користь сучасним «демократичним» новелам. Лишень порівняйте тодішній суд присяжних, кількісний склад цього суду, його значимість при здійсненні правосуддя з сьогоднішньою українською пародією на цей суд в новому «революційному» Кримінально-процесуальному кодексі України 2012 року.

150 років тому в судочинстві царської Росії (та України в тому числі) розпочалося запровадження кардинальних, доленосних змін, що в сукупності заслужили право називатися реформами. Чого, на жаль, не скажеш про судові «реформи» часів незалежності.

Скільки ж бездарних судових реформ за останні 23 роки відбулося в Україні?...

01 липня 2014 року

Проблема судів і суддів, після повідомлень про бойові дії на Сході, є топ-темою влади та мас‑медіа. Розігріта ними громадськість не кричить, а волає про негайну, докорінну реорганізацію судової системи. Власне тому важливо вести фахову дискусію про шляхи та методи ґрунтовних змін системи, а не продукувати чергову низькопробну агітбрехню від профанів.

Абсолютно незрозумілою є багаторічна поведінка самих суддів, керівників судової системи України в обговорюваній темі. Дивним та інтригуючим є «мовчання ягнят» представників українського правосуддя (лівосуддя). Перш за все, саме вони зобов’язані вносити ясність щодо тотальних звинувачень суддів в хабарництві, упередженості, вибірковості правосуддя, жируванні на фоні інших правоохоронців. Страусяча позиція у цій ситуації є смертоносною для всієї судової системи, а отже і держави.

Незалежне судочинство, за Конституцією, повноліття якої ми щойно відзначили, є одним з трьох наріжних каменів української державності. Якщо камінь, на якому стоїть держава Україна, пустотілий, то така держава не має майбутнього.

А тому дивне мовчання суддів суспільством сприймається як непрямий доказ вини у всіх земних гріхах (всеохоплюючому хабарництві, лівосудді, надприбутках…)

Мовчання – ознака згоди. Чи не так? Закон Мерфі (не сперечайся з дурнем, бо сторонній не побачить між вами різниці) тут не діє. А захищати судову систему можна, треба і є як...

25 травня 2013 року

Продовжуючи тему вибірковості українського правосуддя, а правильніше буде говорити – лівосуддя, необхідно правдиво і конкретно висвітлити її архіважливість для сучасної України.

Обговорення цієї теми повинно бути до неможливого чітким, зрозумілим та доказовим.

Поверховість, відсутність конкретики і загальність формулювань – недопустимі!

Питання стоїть грубо: бути Україні правовою державою в сім'ї цивілізованих держав Європейської спільноти, чи залишатись кримінально-олігархічним утворенням на Сході Європи.

Де бал правлять колишні і теперішні братки, керуючи урядовцями, правоохоронцями, суддями…

Де гімном працівників прокуратури України, а тепер і суддів, - буде їх рідна «Мурка», а основою діяльності – фальш і брехня...

07 травня 2012 року

Погляд на зірок українського політикуму із дна пустого колодязя української правди про суди і навколо судів від колишнього голови апеляційного адміністративного суду, судді, а тепер багаторічного в’язня - І. Зварича.

Сучасну Україну осягнути розумом неможливо, тим більше, якщо це – розум прагматичного європейця. Проте, ту роль, яку відіграє євроспільноста в особі своїх державних і наддержавних інституцій, в розбудові державності України, принципів демократії, переоцінити важко.

Євросоюзу не байдуже, як розвивається, який геополітичний напрямок більш ніж 40-мільйонного сусіда, урядові представники якого часто на загал декларують одні принципи розвитку країни, а в дійсності проводять – прямо протилежні.

Пустотіла, окозамилююча декларативність українських політиків, в основі якої лежить лише власний, кишеньковий, майновий інтерес – біда українського народу.

Для того, щоб зрозуміти, які процеси відбуваються в українському суспільстві, відрізнити правду від брехні, дійсне від бажаного, представникам міжнародних установ (в тому числі МВФ), а, передусім, Європарламенту, варто було б прислухатись, проаналізувати, співставити не тільки обіцянки представників влади, відчайдушні крики про порятунок та порушення прав на привілеї їх опонентів, а й думки, позицію українських «низів».

Всупереч загальноприйнятій думці, що представники народу у владі (парламентарії) є виразниками, захисниками інтересів цього народу, в Україні будь-яка влада (колір, спрямування не має значення) захищає тільки себе і свої «кровні» інтереси.

Це стосується усіх інститутів влади. Суди в Україні – не виключення, а підтвердження цієї тези.

Системний аналіз політичного, економічного розвитку України, мас-медійного простору, в їх сукупності, дає підстави до висновку про те, що Україна – олігархічно-кримінальна країна, в якій правоохоронні органи та суди, тривалий час новітньої історії, в основному, обслуговують та захищають інтереси олігархічного криміналітету...

08 вересня 2010 року

Відкритий лист до влади екс-судді Ігоря Зварича

Гуантанамо. Військова база збройних сил США в центральній Америці. 2008 рік. Весь світ обходять кадри світових інформаційних агентств про умови утримання в тамтешній тюрмі терористів, осіб, які вчинили злочини проти людства. І увесь цивілізований світ стає на захист прав і свобод закованих в кайдани терористів. Мало того, розвинуті європейські країни готові надати політичний притулок особам, що вчинили злочини проти людства лише з огляду на ті жахливі умови, у яких їх утримували.

А тепер повернімося в Київ. Так, саме отой, який є «матір’ю міст Руських!». Україна, центр Європи. Літо 2010 року. Лук’янівська тюрма. СІЗО, тобто, слідчий ізолятор. Саме тут утримують під вартою осіб, яких підозрюють у вчинені злочинів. І тих, чия вина ніким не встановлена та не доведена. Відносно одних з них ведеться слідство, відносно інших — суди слухають справи. Люди, які тут сидять — не терористи. Але чомусь ніхто у світі не знає (та і не має особливого бажання знати), в яких умовах утримуються громадяни країни в центрі Європи. Повторю, мова іде не про терористів, не про осіб, які вчинили злочин проти людства, а про людей, яких тільки ПІДОЗРЮЮТЬ у вчиненні таких злочинів. Тобто, вина більшості з них ще ніким і ніде не доведена!

Для легшого сприйняття і розуміння проблеми хочу продемонструвати це на прикладі моєї справи, справи Ігоря Зварича.

Я вже писав, що дана справа – це азбука пізнання грубих порушень прав людини в Україні для сучасного Незнайки.

…Різкий сморід конвойного тюремного пса, що наповнив маленьку, душну камеру «смертників» особливого режимного поста Київського слідчого ізолятора, призначенного для утримання осіб, яким обрано довічне позбавлення волі, стає вірним сигналом можливої прогулянки. Це чи не найдорогоцінніший привілей в’язнів. Цей сморід можна порівняти тільки з вареною гнилою кількою, яку, як свиням в корито, накидає «баландьор» (особа з числа засудженних в’язнів з обслуги СІЗО).

У дверях тюремщик одягає кайдани, і в супроводі оперативних працівників, підсилених сторожовими псами, в’язня виводять з камери.

В камері майже відсутнє денне світло (декілька рядів віконних решіток прикриті назовні армованим склом (його тут називають «боян»). Саме так ховають від людського ока, від рідних, адвокатів (яких давно усунули від справи) в ’язня Зварича.

Я неодноразово запитував у публікаціях, чим же я такий небезпечний для цієї частково викинутої на смітник історії України останніми президентськими виборами стійкої злочинної групи наливайченків, матіосів, жербицьких та іже з ними, яких донедавна «дахував» екс-президент В.Ющенко?

Напевне тим, що не схилив своєї голови, не зігнув спини під вагою тих нелюдських знущань в підвалах львівського СІЗО та в застінках Львівського УСБУ?...