Ваша честь - комп'ютер!

01 липня 2014 року

Проблема судів і суддів, після повідомлень про бойові дії на Сході, є топ-темою влади та мас‑медіа. Розігріта ними громадськість не кричить, а волає про негайну, докорінну реорганізацію судової системи. Власне тому важливо вести фахову дискусію про шляхи та методи ґрунтовних змін системи, а не продукувати чергову низькопробну агітбрехню від профанів.

Абсолютно незрозумілою є багаторічна поведінка самих суддів, керівників судової системи України в обговорюваній темі. Дивним та інтригуючим є «мовчання ягнят» представників українського правосуддя (лівосуддя). Перш за все, саме вони зобов’язані вносити ясність щодо тотальних звинувачень суддів в хабарництві, упередженості, вибірковості правосуддя, жируванні на фоні інших правоохоронців. Страусяча позиція у цій ситуації є смертоносною для всієї судової системи, а отже і держави.

Незалежне судочинство, за Конституцією, повноліття якої ми щойно відзначили, є одним з трьох наріжних каменів української державності. Якщо камінь, на якому стоїть держава Україна, пустотілий, то така держава не має майбутнього.

А тому дивне мовчання суддів суспільством сприймається як непрямий доказ вини у всіх земних гріхах (всеохоплюючому хабарництві, лівосудді, надприбутках…)

Мовчання – ознака згоди. Чи не так? Закон Мерфі (не сперечайся з дурнем, бо сторонній не побачить між вами різниці) тут не діє. А захищати судову систему можна, треба і є як.

Подивімося, зокрема, на статистику.

В червні 2014 року в Україні нараховувалось близько 10-ти тисяч суддів всіх судів. Багато це, чи мало, щоб відправляти правосуддя (лівосуддя) в приблизно 45-тимільйонній країні (1 суддя приблизно на 4500 громадян)?

У своїй першій книзі «Суддя-комуніст», що вийшла у світ минулого року, я наводив приклади того, яку кількість справ слухав суддя Львівського апеляційного адміністративного суду у 2007-2008 роках. Інколи в день це було 30, 40, а то й 60 справ. Який європейський суддя може витримати таке навантаження?

Статистичні дані свідчать про космічні навантаження на українського суддю. За це влада у першому півріччі 2014 року платила йому в середньому 18 тисяч 191 гривню (приблизно 1100 євро). Для такої держави, як Україна, це справді багато. Але співрозмірно з соцвиплатами по безробіттю громадянам Євросоюзу (від 381 до 6986 євро), куди ми і йдемо. Отже, український суддя заробляє стільки, скільки європейський безробітний, а то й менше.

В той же час, у 2013 році суди забезпечили надходження в бюджет держави лише від сплати судового збору 946 мільйонів 300 тисяч гривень. Головне – в користь держави за різного роду позовами стягнуто десятки мільярдів гривень. Судова система надійно забезпечує стале надходження грошей в казну держави.

Ось, що повинні доводити суспільству керівники судової системи, а не займатись самопоїданням та глибокими реверансами черговим «тимчасовим небожителям».

Тепер, стосовно хабарів.

Погодьтесь, щоб суддя отримав хабар, його повинен хтось дати. Думаю, що таких все менше і менше. Адже той, хто несе і дає хабара, своїми діями утверджує бажання жити в країні саме з такою системою координат. Революція Гідності засвідчила бажання переважної більшості громадян зламати систему.

Однак, читач моєї першої книги знає, що найбільш систематичним і надійним хабародавцем судді є українська влада (держава). Саме вона платить своєму чиновнику (судді) зарплату, і платить багато. Крім цього, виплачує премії, надбавки, витрати на санаторно-курортне лікування тощо. І вона, в особі владних органів, бере участь у судових засіданнях, в якості зацікавленої сторони (позивача, відповідача, третьої особи). Ми, громадяни України, є опонентами держави в суді.

Влада вважає, що то вона має право вимагати рішення на її користь, оскільки дала гроші своєму чиновнику (судді). Ось Вам і відкрите давання хабара владою судді, який куплений нею з потрухами.

Тому, насамперед, необхідно відмежувати суддю від найбільшого і найстрашнішого хабародавця: української влади.

Способи прості, надійні і, водночас, революційні.

По-перше. Всі судді України з низу до верху повинні обиратися на прямих виборах, шляхом таємного голосування громадян України, народом, що є джерелом будь-якої влади в державі. В цьому полягає повне і негайне перезавантаження судової системи.

Обрані судді Верховного Суду України, вищих, апеляційних та місцевих судів будуть безпосередньо звітувати і відповідати за роботу перед громадою, що їх обрала, а не перед Президентом, Верховною Радою, Вищою радою юстиції, доморощеними керівниками своєї системи, ГПУ, СБУ і т.д. Народ матиме право їх відкликати у передбаченому порядку з чітко виписаних підстав. Це реальний шлях до суддівської незалежності та викорінення страху перед олігархічно-бандитською владою. В іншому випадку у нас ніколи не буде чесного суду. А отже не буде і правової, демократичної України.

По-друге. Я неодноразово наголошував на обов’язковій люстрації суддів і не тільки. Але, влада обрала зі всіх пропозицій куций (обрізаний) варіант люстрації.

Вважаю, що архіважливо опублікувати списки всіх суддів України, які співпрацювали із злочинним комуністичним режимом Радянського Союзу, були членами комуністичної партії, займали керівні посади в компартії та комсомолі. Такі судді повинні бути люстровані. Суддям-комуністам не місце в судах, як і суддям-фашистам в судах Європи. Комунізм і фашизм однаково злочинні режими, що знищили десятки мільйонів невинних людей. Якщо ми йдемо в Європу, а не в Азію, то це не повинно викликати жодних сумнівів чи образ.

Не може бути суддею сексот КДБ (НКВС, МДБ, МВС, СБУ…) Суддя, що служить Сатані, не може служити Богові. А тому реальне (а не надумане) співробітництво суддів (кандидатів у такі) із спецслужбами має бути розсекречене та оприлюднене. Суддя, що був чи є секретним співробітником спецслужб, апріорі не може бути незалежним, об’єктивним при винесенні рішень.

По-третє. Обов’язковий контроль доходів і видатків судді, як і членів його сім’ї. Родина живе своїм життям. І не може залежати від родича-судді. А тому їх люстрація – це абсурд. Окремі мисливці за відьмами прискіпуються до тріски в чужому оці, не зауважуючи колоди в своєму.

Я писав при каденції попереднього президента, прошу і тепер: «Почуйте!» Для того, щоб Україна в короткий час отримала справді незалежний, а головне чесний, суд, необхідно, щоб вже сьогоднішній Президент України «переступив» через своє оточення та ініціював зміни до Конституції України про обрання всіх суддів народом. Скажу прямо: це зробити важче, аніж чергову революцію в Україні.

Щоправда, все це не буде гарантією чесного суду. Така у нас держава.

Проблема в тім, що замість старого судді Василя прийде такий же новий суддя Петро, Іван…

Головне полягає в наступному. Покоління переляканих суддів, які реально не можуть (бо бояться) приймати законні рішення в принципових для суспільства справах, ніколи і ні при яких умовах не започаткує в Україні чесний і справедливий суд. Зміна президентів, народних депутатів, поверхневий макіяж Конституції і законів жодним чином не вирішують цієї проблеми.

Згадайте нещодавні різкі висловлювання у ЗМІ високопосадовців України про рішення бориспільського судді в справі В. Лозинського:

1. «Неможливо уявити собі яскравіший за своїм негативом приклад, який би ілюстрував критичний стан судової системи. Лозінський – це її промовистий діагноз», – заявив Президент України Петро Порошенко.

2. Глава Мінюсту Павло Петренко пояснив, що ГПУ може порушити справу проти судді, який випустив Лозінського і попросити Верховну Раду про дозвіл здійснювати слідство проти нього та інших службових осіб. «Відповідальність буде визначатись у рамках слідства. Але це можна кваліфікувати як прийняття завідомо неправосудного рішення, а це карається Кримінальним кодексом позбавленням волі до восьми років», – заявив глава Мінюсту.

Такі виступи прозвучали задовго до скасування судового рішення апеляційним судом. А тому є антиконституційними, суперечать принципу верховенства права. Законодавство передбачає відповідальність за незаконний тиск на суд зі сторони службових осіб (частина 2 статті 376 Кримінального кодексу України). Який приклад керівники держави подають всім державним службовцям, громадськості країни?

Дані висловлювання – свідчення того, що зміна керівництва держави, та й суддів не гарантують всезагального дотримання закону в процесі прийняття рішень.

На противагу вітчизняним правоохоронцям, європейські належним чином реагують на подібні випадки порушення закону. Так у Франції нещодавно затримали колишнього президента цієї країни, Н.Саркозі, за підозрою у вчиненні тиску на суд.

Країна, в якій емоції її керівництва важать більше, аніж закони, – тимчасове територіальне утворення.

Таким чином, віз і нині там. Україна, її владна верхівка живуть не за Конституцією і законами, а за вигодою і доцільністю.

В цивілізованій Європі наша країна є унікальним явищем, в якій основним регулятором суспільних правовідносин є право сили бандитських, олігархічно-владних структур, а не сила права. Тому нормальний, всіма зрозумілий тисячолітній досвід судоустрою розвинутих демократій, в нашій країні – неможливий.

Висновок невтішний. Але реальний і об’єктивний. Якщо діагноз хвороби правосвідомості суспільства правильний (а я підозрюю, що ніхто не сумнівається у сказаному), то залишається визначити курс лікування.

Пропоную усунути владу, в тому числі і суддів (насамперед суддів), від прийняття остаточного рішення у всіх справах, що слухаються українськими судами. Саме так і не інакше – позбавити суддів змоги виносити рішення після того, як будь-яка справа (цивільна, господарська, адміністративна, кримінальна) буде заслухана судом.

«А чи можливо таке? Суд слухав справу спочатку до кінця, провів дебати, а рішення не має права прийняти?» – спитаєте Ви. – «Навіщо тоді потрібен державі і людям такий суд?»

На перший погляд, ідея і справді абсурдна. Але тільки на перший.

У вік суцільної комп’ютеризації все і можливо, і потрібно. Людство у своєму розвитку не повертається до плуга, лука і печери.

Ось і в правосудді, в людському суді, наступив час кардинальних змін з урахуванням здобутків технічного прогресу людства.

Ціна людської помилки у правосудді надзвичайно велика. А кількість законів, прецедентів та об’єм інформації в юриспруденції зростає в геометричній прогресії з року в рік. Людський організм, розум в найближчому майбутньому об’єктивно не зможе опрацьовувати швидко і якісно потік різноманітної інформації та приймати одне, єдино правильне рішення. Додайте сюди незаконний різного роду тиск на суддів зі сторони влади, ЗМІ, громадськості… Наявність страху за себе, своїх близьких та багато інших факторів, що впливають на суддю-людину, в процесі винесення рішення.

В найближчому майбутньому людство буде змушене віддати правосуддя в руки (схеми) новітніх комп’ютерних технологій. Простіше кажучи, рішення в судових справах буде приймати Його Честь – комп’ютер!

Саме сьогодні в системі правосуддя сучасної України виникла патова або революційна ситуація, коли верхи не хочуть незалежного від них суду, а судді не можуть здобути, чи радше реалізувати незалежність. Це створює ідеальну можливість здійснити революцію в правосудді України і не тільки.

У нас не буде іншого виходу в майбутньому, ніж комп’ютерне правосуддя. Тоді ніхто не зможе звинуватити суддю в хабарництві, некомпетентності, упередженості, що суддя керувався не законом, а нікому незрозумілим внутрішнім переконанням.

Може скластись хибна думка, що без судді в такому разі можна буде обійтись. Ні. Навпаки. Мудрий суддя буде потрібен, як ніколи. Адже весь процес у справі (допити свідків, потерпілих, сторін, з’ясування обставин, дослідження доказів тощо) буде проводити суддя (колегія суддів).

Різниця в тім, що він не виноситиме рішення у так званій нарадчій кімнаті. Суддя за наслідками розгляду справи складатиме спеціальний формуляр, в якому детально відображатиме суть справи, досліджені в суді докази, особу, інше. Формуляр надсилатиметься у встановлений термін на центральний сервер Верховного Суду України, на якому має бути встановлене спеціальне програмне забезпечення (відкрите для громадського контролю), з надійним захистом від незаконного доступу і т.п. Саме там (у Верховному Суді) і прийматиме «комп’ютерна залізяка» рішення в конкретній справі. Отримавши таке, суд оголосить його учасникам процесу. Все решта – справа техніки, часу і бажання.

Хребет цього нововведення полягає у повному (в межах технічних можливостей) усуненні суб’єктивного (людського) фактору від прийняття остаточного рішення. А деталізація закону і створення досконалої комп’ютерної програми, знову ж таки – «справа техніки».

Головне ­– бажання народу, висловлене Майданом (останнім часом у можновладців стало модним свої «захцянки» подавати народу України, як рішення Майдану) вперше в історії створити справді незалежний, об’єктивний та неупереджений суд.

Хто за? А хто проти Його Честі – комп’ютера? Відгукнись!

Ігор Зварич