Куца судова реформа в Україні

25 жовтня 2014 року

Кому потрібна куца судова реформа в Україні?

Риторичне питання, на яке все ж необхідно дати відповідь.

Очевидно, що обрізана судова реформа у вигляді підготованих до прийняття парламентом законопроектів вкрай необхідна олігархічно-бандитській владі. Кожна нова «демократична» влада України проводить під себе чергову судову реформу. Адже грабувати до останньої нитки свій народ без ручних суддів та замовних судових рішень вважається варварським тоном у цивілізованій Європі та демократичному світі. Що вже говорити про сучасну європейську державу, якою вважають доморощені олігархи свою державу Україна.

До слова, 20 листопада 1864 року розпочато масштабну судову реформу в Російській імперії, куди входила і переважна частина території сучасної України. Цікаво, що просте порівняння конкретних інституцій імперської реформи більш ніж столітньої давності далеко не на користь сучасним «демократичним» новелам. Лишень порівняйте тодішній суд присяжних, кількісний склад цього суду, його значимість при здійсненні правосуддя з сьогоднішньою українською пародією на цей суд в новому «революційному» Кримінально-процесуальному кодексі України 2012 року.

150 років тому в судочинстві царської Росії (та України в тому числі) розпочалося запровадження кардинальних, доленосних змін, що в сукупності заслужили право називатися реформами. Чого, на жаль, не скажеш про судові «реформи» часів незалежності.

Скільки ж бездарних судових реформ за останні 23 роки відбулося в Україні? Зокрема:

1. У 1992 році Верховна Рада України затвердила концепцію СПР (судово-правової реформи) та прийняла Закон «Про статус суддів».

2. 28 червня 1996 року прийнято Конституцію України, в якій вперше було оговорено чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову (хоча спроба запровадити такий принцип була здійснена ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 року).

3. В червні 2001 року було прийнято пакет законів, що отримав назву «малої судової реформи».

4. У 2002 році прийнято Закон «Про судоустрій України».

5. У 2006 році Президент України затвердив нову концепцію судівництва.

6. В липні 2010 року вже інший Президент України підписав Закон «Про судоустрій і статус суддів».

Сьогодні в Україні новий Президент. А отже, нас чекає чергова судова реформа, яка, хто б сумнівався, «докорінно змінить правосуддя в країні».

Якщо з однієї сторони майбутньої реформи олігархи і їхня влада, то з другої, як і належиться, ­– народ. Куди ж без нього… Тим більше, що в Україні все, що не робиться олігархічною владою, – «pro bono publico» (лат. вислів – для блага народу).

Щоправда, лише народ і має вирішувати яка судова реформа йому потрібна.

Як громадянин, про якого так «дбає» влада, я намагався у своїх книгах «Суддя-комуніст» (2013 року) та «Суддя-націоналіст» (2014 року) виокремити головні напрямки судової реформи, яка вкрай необхідна Україні.

По-перше.

Всім нам слід усвідомити, що наріжним каменем судової реформи є питання хто і як призначає суддів на посади.

Як зазначалось раніше, в Україні існує формальний поділ влади за Монтеск’є. Проте, це гола теорія. Практика переконує нас зовсім в іншому: суди не є рівноправною гілкою влади і ніколи не були такими. Вони лише обслуговують потреби олігархічно-бандитської влади, приймаючи ключові рішення на їх користь. Складається враження, що нічого не зміниться…

Однак, цей гордіїв вузол можна розрубати, коли сам народ буде обирати всіх суддів на прямих, безпосередніх, таємних виборах.

До речі, згідно судової реформи 1864 року народ мав право обирати частину суддів (так званих мирових судів).

Сьогодні в державі відбуваються революційні зміни у всіх сферах. Патріотично налаштований народ веде війну з російськими окупантами. Народ виборов право самому обирати собі суддів, як і відкликати їх в разі необхідності в конкретно визначених випадках. Це природнє право людини, громадянина, яке не може знищити жодна влада.

Після обрання суддів України народом судова влада стане рівносильною з двома іншими: законодавчою (Верховна Рада) та виконавчою (Президент), яких також обирає народ. Це означає, що судді будуть підзвітні та підконтрольні народу України, а не окремим представникам владного Олімпу.

По-друге.

Обрання суддів безпосередньо народом дасть можливість не тільки збалансувати гілки влади, що настільки ж важливо для розвитку демократії в державі, як і провести люстрацію.

Народом обрано нового Президента, який достроково розпустив парламент з метою переобрання народних депутатів, назвавши це їх люстрацією. Отже, дві гілки влади пройшли своєрідну люстрацію – вибори.

Натомість запропонована теперішньою владою люстрація в судах є банальним «полюванням на відьом». І не більше того.

Майже ніхто в Україні не сумнівається в тім, що впродовж 23-х років незалежності суди не виконали покладену на них функцію чесного, справедливого, законного правосуддя. Судова система, очевидно, потребує перезавантаження, а не косметики.

Це означає, що всі діючі судді України мають бути звільнені із займаних посад.

При цьому, грошове забезпечення (пенсії) звільненим суддям, які мають на це право, повинно нараховуватись на загальних підставах, як і всім іншим українцям. Про пільги суддям, що виходять на пенсію, не може бути й мови. Це стосується і тих суддів, хто на сьогодні є у відставці і отримує пільгові пенсії. В країні, яка веде війну з північним агресором, в якій діти та пенсіонери віддають всі свої збереження на українську армію, в якій судова система себе повністю скомпрометувала, не може бути й мови про привілеї для окремої суддівської касти. В цьому вся суть розуміння справедливості нової України.

На місце старих народ сам обере для себе нових, на його думку, чесних суддів, яким і довірить правосуддя.

Головний меседж – всі судді повинні бути звільнені в один день, а їх місце має зайняти новообраний суддівський корпус.

По-третє.

Навіть якщо здійсниться неймовірна річ, тобто будуть звільнені всі судді з посад, а народ безпосередньо обере нових суддів, то і це не буде гарантією утворення чесного, справедливого суду в Україні. Скоріш за все, «шило поміняємо на мило».

Чому так?

В короткій статті всього не розповіси. А тому, рекомендую прочитати мої книги.

Що ж тоді робити, який вихід з лабіринту кривосуддя?

В статті «Ваша честь – комп’ютер» я пропоную радикальні зміни в системі українського правосуддя. Цю думку розвиваю і в даній статті.

Отже, суть ідеї полягає в тім, що владу (а це Президент, його структури, депутати всіх рівнів, силові органи, а також народ України) потрібно усунути від впливу на процес прийняття рішення судом. Більше того. Від прийняття рішення у будь-якій справі насамперед необхідно усунути суддю, який слухав справу.

У державі патова ситуація, і з судочинством, в тому числі. Як не дивно, але саме абсолютний бардак в судочинстві і створює ідеальні умови для докорінних змін в судовій системі.

Рішення в судових справах має приймати його честь комп’ютер. Переконаний, що кращого шляху розвитку земного правосуддя у майбутньому для людства не існує.

В разі прийняття цієї концепції реформи, ніхто не зможе звинуватити суддю в хабарництві, некомпетентності, упередженості, в незрозумілому людям внутрішньому переконанні судді, так як остаточне рішення буде приймати нашпигований надсучасними технологіями комп’ютер.

В України є історичний шанс стати першою на шляху комп’ютерного правосуддя. Справа за малим: бажання і воля Президента України, народних обранців, ініціювання та проведення Гарантом справжньої, а не куцої, реформи.

P.S.

Проведення судової реформи докорінно зачіпає і прокуратуру, одного з основних ініціаторів та учасників українського кривосуддя. Нещодавно анонсовані зміни до Закону «Про прокуратуру» і показова люстрація лише законсервують цю смертельну бацилу державності України.

Для початку з органів прокуратури підлягають звільненню всі чиновники, перелічені в пункті 15 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, що працювали (працюють) на займаних посадах в незалежній Україні.

Прокурори повинні виходити на пенсію на загальних підставах, без жодних привілеїв. Пільгові пенсії, які були нараховані прокурорам з 1991 року і які вони отримують по сьогодні, мають бути скасовані. В цьому і полягає справедливість відносно до решти українців, хто не є і не був прокурором, але боровся і бореться за незалежну Україну.

Необхідно чітко усвідомлювати, що учасниками українського кривосуддя з 1991 року по 2014 роки були як судді, так і прокурори, чия вина за теперішній стан речей не менша.

Про інші проблеми судової реформи – в наступних статтях, де будуть висвітлені такі проблемні питання, як принцип верховенства права, суд присяжних, роль і місце Верховного Суду України в судовій системі та ін.

Ігор Зварич