Верховний Суд України Частина ІІ

29 грудня 2014 року

Судова реформа: Верховний Суд України – еталон правосуддя чи кривосуддя?

Або сторожові пси гавкають, а караван іде!

Частина ІІ

Караван іде…

Продовжуємо блукати з ниткою Аріадни в лабіринтах головного Мінотавра українського кривосуддя, коридорами Кловського палацу. Проте, скільки б ниточці не витись, а кінець їй буде. Тобто, якщо Верховний Суд України (ВСУ) прийняв до провадження заяву у справі І.Зварича, подану згідно вимог статті 400-12 КПК України 1960 року, то зобов’язаний прийняти рішення по ній.

Питання: хто повинен був прийняти це рішення у кримінальній справі, якщо Судова палата у кримінальних справах ВСУ 20 листопада 2014 року у повному складі задовольнила свій відвід (крім одного судді)?

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» такого випадку не передбачив. Інших законів, які б регулювали цю ситуацію, на сьогоднішній день в Україні немає.

Як же в такій ситуації повинен був діяти Верховний Суд України? Виявляється, що законних шляхів було декілька:

Спосіб І

Справу могли розглянути всі судді ВСУ, яких не було відведено (частина 6 статті 17 КПК України).

Спосіб ІІ

Для того щоб Пленум ВСУ мав можливість оперативно реагувати на подібні випадки та створювати в разі необхідності тимчасові кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні судові палати для слухання конкретних справ під час функціонування у ВСУ на постійній основі спеціалізованих палат, необхідно внести зміни у діючий закон або прийняти новий, в якому передбачити такі ситуації.

Верховний Суд України не має законотворчих функцій, а тому самовільно не може «творити» судову практику, якою розширюються рамки (вимоги) діючих законів. А саме це і зробив ВСУ у справі І.Зварича 03 грудня 2014 року. Юридичний казус у даній справі мав бути врегульований в правовому полі, а не шляхом перевищення суддями ВСУ своїх повноважень.

Якби суд діяв запропонованим шляхом, то провадження у справі І.Зварича необхідно було зупинити до прийняття змін в діючий закон і врегулювання цієї ситуації Верховною Радою України. Так це дуже довгий, але, як на мене, єдино правильний шлях.

Спосіб ІІІ

Інший шлях сумнівний і породжує невизначеність. Частково ВСУ і пішов цим шляхом у справі І.Зварича. Він вирішив діяти просто, швидко, а головне, – зручно для себе. Під конкретну справу створив тимчасову, «одноразову» судову палату із суддів різних спеціалізованих юрисдикцій, незважаючи на одночасне функціонування аналогічної по назві і процесуальних правах судової палати ВСУ.

При цьому, якщо керуватися вимогами статті 400-20 КПК України 1960 року, статтями 39, 40, 41-1, 45 Закону «Про судоустрій і статус суддів», то після відведення від слухання кримінальної справи всіх суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ необхідно було вчинити наступні дії:

а) Пленум ВСУ на своєму засіданні повинен був обговорити питання про новий персональний склад постійно діючої Судової палати у кримінальних справах ВСУ, вислухавши з цього приводу пропозиції присутніх на ньому суддів. При цьому, діючих суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ потрібно було вивести із персонального складу цієї палати і ввести в персональний склад інших палат ВСУ.

б) нових суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ необхідно було вивести з персонального складу судових палат ВСУ, де вони працювали, і ввести в персональний склад нової Судової палати у кримінальних справах ВСУ. Одночасно, Пленум ВСУ має визначити кількісний склад цієї палати;

в) Пленум ВСУ мав би обрати заступника голови ВСУ (він же секретар Судової палати у кримінальних справах ВСУ), а також обрати заступника секретаря цієї палати. «Навіщо?» – спитаєте Ви. Та тому, що лише вони можуть головувати під час слухання конкретної справи в судових засіданнях Судової палати у кримінальних справах ВСУ, а не судді-доповідачі. Такий закон. Dura lex – sed lex.

Ось Вам і третій варіант законних дій суддів ВСУ.

Але як я вже говорив, він сумнівний. Чому так?

А уявіть собі ситуацію, коли б:

– справу І.Зварича слухали в порядку, зазначеному частиною 2 (а не частиною 1) статті 400-12 КПК України 1960 року (тобто після розгляду такої у Європейському суді з прав людини) на спільному засіданні всіх палат ВСУ;

– а суддям ВСУ було б заявлено відвід, і така заява була б задоволена (як у згаданій вище справі).

Як мав би діяти Пленум ВСУ у такому випадку? З кого б тоді створювали новий ВСУ, яких суддів туди вводили б? Ситуація була би патова. Не забувайте і про частину 6 статті 17 КПК України 1960 року, згідно якої розгляд справ у Верховному Суді України здійснюється колегіально за участю всіх суддів Верховного Суду України.

Наслідком незаконних дій Пленуму ВСУ від 03 грудня 2014 року стало те, що 18 грудня 2014 року судді ВСУ в кількості 10 чоловік, перебуваючи у складі різних постійно діючих судових палат ВСУ, вийшли в зал судових засідань і під головуванням судді А.Скотаря розглянули кримінальну справу І.Зварича, в результаті чого прийняли рішення, яким повторно відмовили в задоволенні заяви захисту.

Справа І.Зварича дійсно надзвичайно складна по суті і по формі. Підтвердженням цього є той факт, що Вищий спеціалізований суд України двічі допускав до розгляду Верховного Суду України заяви захисту. А ВСУ двічі розглядав по суті і виносив рішення у цій справі. Саме тому наукові висновки у справі І.Зварича направили до ВСУ основні наукові центри України з питань кримінального права: Київ, Львів, Харків, Запоріжжя. Висновки поважних професорів, членів Науково-консультативної ради при ВСУ були одностайними: І.Зварича засуджено незаконно! Ці висновки мала б дослідити в судовому засіданні правомочна Судова палата у кримінальних справах або всі судді Верховного Суду України, яких не було відведено від розгляду даної справи, а не «тимчасові повірені» судді (цивілісти, господарники, адміністративісти).

Не маючи законних, конституційних повноважень слухати дану кримінальну справу (мотивація вищенаведена), будучи суддями іншої спеціалізованої юрисдикції, судді тимчасової Судової палати у кримінальних справах ВСУ фактично відмовились належно та всесторонньо досліджувати наукові висновки членів Науково-консультативної ради при ВСУ та заслухати їх пояснення по суті цих висновків. Це й не дивно, адже вони (судді) були спеціалістами в інших галузях права і не мали нічого спільного з кримінальним правом десятки років.

Сторожові пси…

Але не в тім головна заковика.

Не святі ж горшки ліплять. Навіть і ці «тимчасові криміналісти» могли при бажанні, у випадку своєї правомочності, з допомогою членів Науково-консультативної ради при ВСУ розібратись у цій далеко непростій (в юридичному і політичному сенсі) кримінальній справі.

Юридичний аспект розкрито.

Врешті-решт, принаймні з криміналом ще можна розібратися. А ось з незаконним тиском на суддів, навіть якщо вони і судді Верховного Суду України, розібратись важче.

Ще 01 грудня 2014 року, коли вперше засідав Пленум ВСУ, судді не виявляли бажання входити в «тимчасову палату-одноденку», мотивуючи тим, що у них люстрація, а в справі Зварича будуть журналісти (приїде телеканал «1+1»). Навіщо їм все це…

У своїх книгах я започаткував обговорення проблеми незаконного впливу українських засобів масового зомбування у справі Зварича. Про роль «сторожових псів» української «демократичної» влади у цій справі читайте також і в моїй наступній (третій) книзі, яка, маю надію, вийде наприкінці 2015 року.

18 квітня 2013 року в Подольському районному суді міста Києва відбулось судове засідання у справі за моїм позовом до журналістів одного з телеканалів про заборону використання імені. В рішенні суду, винесеного іменем України, суддя Ю. Зарицька висловила цікаву і, можливо, правдиву думку про сучасних представників ЗМІ. Вона назвала журналістів сторожовими псами демократії в Україні, що мають право на провокації.

Як «сторожові пси» оберігали режим Януковича у 2012-му та 2013-му роках, громадськість бачила на провладних олігархічно-бандитських телеканалах України («Інтер», «1+1», «ICTV», «СТБ», «Україна»…), читала в газетах «Сегодня», «Вести»…, їхніх інернет-виданнях.

Ті ж самі «сторожові пси» олігархічної влади оберігають її від Зварича, зомбуючи українське суспільство, перетворюючи народ в натовп, здійснюють незаконний вплив на суддів аби ті, боронь Боже, не винесли законного рішення у цій сфабрикованій кримінальній справі.

Варто було переглянути 18 грудня 2014 року телеканали «1+1» та його сателіт «2+2», на яких з 9-ї ранку до пізньої ночі «завивали» про можливе виправдання Верховним Судом України Ігоря Зварича.

Скаженійте, вийте, завивайте, «сторожові пси» злочинної влади. Це вірна ознака, що караван йде в правильному напрямку. І не біда, що перестрашені таким завиванням судді ВСУ і близько не хочуть діяти згідно Конституції та законів. Бог їм суддя!

І хочу розчарувати злочинних олігархів у владі та їхніх «сторожових псів»:

1. Чергове незаконне рішення перестрашених за свою шкуру тимчасових суддів ВСУ у справі Зварича – не кінець боротьби, і не початок кінця, а лише кінець початку боротьби з ними, їх холуями і прихвоснями.

2. Правду неможливо знищити. Її можна приховати на певний час, перетворивши людей в «телевізійних мавп». Однак, рано чи пізно, прозріння настане.

Революція Гідності! Це єдине, що може змінити цю країну, коли докорінно будуть змінені інститути політичної системи. Саме тоді свідомий народ, а не натовп мавп, розірве ланцюг беззаконня, страху, несправедливості, безробіття, безгрошів’я, бідності і голоду. Лише це врятує Україну, як державу. Тухлий сморід мнимих реформ, які репрезентує олігархічна влада та які покликані тримати українців у ярмі, скоро, дуже скоро розвіє свіжий вітер кардинальних змін.

А щодо судово-правової реформи, знаю одне: якщо народ не обере повністю новий український суд (починаючи з суддів Верховного Суду України), то ця судова реформа допоможе країні, як «мертвому кадило».

P.S. Мою статтю прошу вважати повідомленням про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України!

Ігор Зварич