Парадокси вибірковості українського правосуддя

07 травня 2012 року

Глобальна помилка євроспільноти

Погляд на зірок українського політикуму із дна пустого колодязя української правди про суди і навколо судів від колишнього голови апеляційного адміністративного суду, судді, а тепер багаторічного в’язня - І. Зварича.

Сучасну Україну осягнути розумом неможливо, тим більше, якщо це – розум прагматичного європейця. Проте, ту роль, яку відіграє євроспільноста в особі своїх державних і наддержавних інституцій, в розбудові державності України, принципів демократії, переоцінити важко.

Євросоюзу не байдуже, як розвивається, який геополітичний напрямок більш ніж 40-мільйонного сусіда, урядові представники якого часто на загал декларують одні принципи розвитку країни, а в дійсності проводять – прямо протилежні.

Пустотіла, окозамилююча декларативність українських політиків, в основі якої лежить лише власний, кишеньковий, майновий інтерес – біда українського народу.

Для того, щоб зрозуміти, які процеси відбуваються в українському суспільстві, відрізнити правду від брехні, дійсне від бажаного, представникам міжнародних установ (в тому числі МВФ), а, передусім, Європарламенту, варто було б прислухатись, проаналізувати, співставити не тільки обіцянки представників влади, відчайдушні крики про порятунок та порушення прав на привілеї їх опонентів, а й думки, позицію українських «низів».

Всупереч загальноприйнятій думці, що представники народу у владі (парламентарії) є виразниками, захисниками інтересів цього народу, в Україні будь-яка влада (колір, спрямування не має значення) захищає тільки себе і свої «кровні» інтереси.

Це стосується усіх інститутів влади. Суди в Україні – не виключення, а підтвердження цієї тези.

Системний аналіз політичного, економічного розвитку України, мас-медійного простору, в їх сукупності, дає підстави до висновку про те, що Україна – олігархічно-кримінальна країна, в якій правоохоронні органи та суди, тривалий час новітньої історії, в основному, обслуговують та захищають інтереси олігархічного криміналітету.

У зв’язку з цим, твердження про те, що українське правосуддя стало вибірковим з часу приходу до влади команди В.Януковича є в корені невірним, та свідчить про поверховість розуміння процесів, які відбуваються в судах України.

Якщо правоохоронні органи, з яких особливо виокремлюються СБУ (Служба безпеки України) та ГПУ (Генеральна прокуратура України, як структурний підрозділ прокуратури України), є найбільш дієвим владним інструментом у боротьбі з опонентами при перерозподілі майна, бізнесу, шляхом фабрикування кримінальних справ, то суди України затверджують - остаточно і безповоротно, сфабриковані кримінальні справи своїми рішеннями.

В Україні саме політична складова у всіх резонансних кримінальних справах сьогодення є визначальною.

Це зрозуміло всім учасникам цього дійства, як тим, що сьогодні тримають в руках караючий меч правосуддя, так і «йдущим на гільйотину».

Для тих, хто обізнаний з історією держави і права країн, що утворились після розпаду більшовицької «імперії зла», нічого дивного у цьому немає.

Україна – не виключення, а, навпаки, яскравий приклад вирішення владними політиками своїх основних, насамперед, майнових інтересів підпорядкованими їм силовими структурами, а також, у повній мірі, залежними від їх волі судами.

В сучасній Україні судів, в розумінні незалежного органу правосуддя, не існує!

Залишилась лише назва державної структури, яка фактично увійшла та розчинилась у виконавчій гілці влади.

Судді виконують практично усі вказівки конкретних осіб, що «поставили» їх на ці посади, з метою забезпечення своїх майнових інтересів.

Саме тому є очевидним факт відсутності в Україні реального поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Вже тривалий час теорія поділу влади Монтеск’є в Україні не діє, оскільки відсутній реальний фактор взаємостримувань, балансу між гілками влади.

Це є прямою загрозою існування держави, як такої, в розумінні цивілізованого світу.

І, навпаки, це – прямий доказ існування на сході Європи протягом тривалого часу кримінально-олігархічного утворення, яке має територію, кордони, апарат примусу та свій власний вид структуризованої влади.

В такій державі сучасні суди будь-якої спеціалізації лише обслуговують «насущні» потреби владних олігархічно-структурованих кланів.

Звідси висновок – в Україні є очевидним вибіркове правосуддя.

Вибірковість українського правосуддя полягає в чіткому, безапеляційному виконанні суддями вказівок представників владних олігархічних кланів щодо прийняття «необхідних» рішень у конкретних справах.

У тих справах, де відсутній «шкурний» інтерес фінансових «воротил» та їхніх лобістів у владі, суддям «дозволено» приймати рішення «за внутрішнім переконанням».

Однак, і в цьому випадку українські судді, постійно перебуваючи в страху за свою кар’єру, а в багатьох випадках і свободу, розглядаючи справи, керуються принципом доцільності, а не законності.

Доцільність – основа і панацея одночасно, сучасного українського судочинства.

Наявність великої кількості законів, підзаконних нормативних актів, які, регулюючи однакові по суті правовідносини, часто-густо суперечать одне одному, створює ідеальну можливість для судді діяти доцільно, тобто так як йому (судді) вигідно, формально керуючись при цьому «необхідним» законом.

Як кажуть в народі, щоб і «вовки були ситі, і вівці цілі», де вовками є представники реальної влади, а вівцями, на жаль, судді.

Це очевидний факт, який не підлягає доказуванню, а тому не потрібно багато розуму, а лише сміливість, щоб його констатувати.

Важливіше знати причину, джерело абсолютно ненормальної ситуації, яка склалася в судовій системі України і є реальною загрозою самому існуванню, незалежності та цілісності держави Україна.

Щоб вилікуватись, потрібен правдивий діагноз хвороби, а тому необхідно доказово проаналізувати: хто, коли, чому заклав підвалини знищення незалежності українських судів, їх повної фактичної підпорядкованості владному Олімпу України, які механізми для цього задіяні, на яких конкретно прикладах (судових справах) це яскраво видно.

Про те, що судова система в Україні «хвора» постійно стверджують правники, громадські діячі, правозахисники, мас-медіа і, що цікаво, ті ж політики, та керівники правоохоронних органів, які дають вказівки суддям на вирішення в їх користь конкретних справ.

Особливого апогею така кампанія набирає у передвиборні періоди.

В розрізі порушеної теми пригадуються багаточисленні публікації у ЗМІ висловлювань екс-Президента України Л.Кучми щодо строптивих, вільно мислячих суддів, яких «вішати потрібно за інтимні місця».

Це був серйозний сигнал з боку найвищої посадової особи України про закінчення періоду відносної незалежності суддів.

Аналізуючи економічний, а, відтак, і політичний розвиток України, необхідно відмітити, що він «застиг» на періоді дикого накопичення капіталу, де закони, як такі, не діють, де відсутня передбачуваність у суспільстві, а основними рушіями, регуляторами відносин є вигода та доцільність.

Суди – не виняток, а, навпаки – найгірше віддзеркалення реальної ситуації в країні.

Саме тому в діяльності українських судів відсутній основоположний принцип здійснення правосуддя «Bona fides – передбачуваність, чесність, добросовісність».

Парадокс, але період президентства в Україні Л.Кравчука, Л.Кучми для розвитку судової ситеми України, існування відносної незалежності суддів, був значно прогресивнішим у порівнянні з періодом владарювання в Україні різношерстного (як виявилось пізніше) угруповання, очолюваного екс-Президентом України В.Ющенко та екс-Прем’єр-міністром Ю.Тимошенко.

Особисті майнові інтереси В.Ющенка, його вірнопідданих у той час васалів - голови СБУ В.Наливайченка, Міністра оборони А.Гриценка та більш дрібної братви, стали визначальним фактором у відносинах з представниками судової системи України.

Суди були втягнуті у потужні міжпартійні війни правлячого блоку партій «Наша Україна», пов’язані із перерозподілом бізнесу, в боротьбі за голоси у виборчих кампаніях, захоплення реальної влади своїми представниками в центрі і на місцях.

Кожна з сторін, володіючи необмеженим фінансовим, політичним ресурсом, використовуючи підпорядковані їй силові структури та необмежену кількість молодих, амбіційних юристів-рейдерів почала використовувати суди як інструмент вирішення своїх питань.

З 2007 року суди, судді набрали різного політичного забарвлення, в залежності від місця розташування, інстанції, спеціалізації, а, в основному, від того, який олігархічний клан «поставив» їх на посаду судді.

Процесом політизації і особистого підпорядкування суддів, судів України владі, політичним силам, олігархам безпосередньо керували у 2006-2008 роках найвищі посадові особи України: Президент України, Прем’єр-Міністр, керівники силових структур та їх представники на місцях.

Про це я можу правдиво стверджувати, оскільки саме в цей період очолював Львівський апеляційний адміністративний суд.

У вказаний час відбувався процес жорсткого підпорядкування судів реальній владі, знищення їх як незалежної гілки влади, боротьби в самій судовій системі між Верховним Судом України та Вищими спеціалізованими судами України.

Саме тоді, у квітні 2007 року, розпочали свою роботу Львівський, Київський, Донецький та Дніпропетровський апеляційні адміністративні суди в Україні.

Початок здійснення правосуддя цими судами поставив остаточну крапку в боротьбі за нову структуризацію всієї судової системи України.

Оскільки адмінсуди розглядали справи, пов’язані з порушеннями з боку органів державної влади, їх посадових і службових осіб, то основну увагу на повне і безальтернативне підпорядкування собі влада закцентувала на адміністративні суди.

Питання стояло категорично: хто не з нами, той проти нас.

Хто проти нас, той – злочинець, якому місце в тюрмі.

Показовим у цьому відношенні є процес фабрикування у 2008-2011 роках Службою безпеки України та Генеральною прокуратурою України кримінальної справи відносно мене, як судді, голови Львівського апеляційного адміністративного суду (ЛААСу).

Для того, щоб зрозуміти, як саме і чому Президентом України В.Ющенком, його найближчим оточенням, підпорядковувались під себе та «ламались через хребет» судді України необхідно детально проаналізувати цю резонансну по сьогодні кримінальну справу.

На її прикладі могли побачити весь спектр злочинних дій високопосадових осіб України, законодавчого органу України, громадських, судових органів, керівників та виконавців правоохоронних органів України, відносно інакомислячого, незалежного у своїх діях судді, керівника найбільшого апеляційного суду України, та відслідкувати процес знищення відносної суддівської незалежності в Україні.

Парадоксальне явище, але ці дії в повному обсязі започаткували саме так звані «демократи», які прийшли до влади на хвилі революції зими 2005 року.

Підставно вважається, що справа судді І.Зварича стала початком кінця вільності суддів у прийнятті судових рішень на законних підставах.

Саме на прикладі знищення силовим способом непокірного голови апеляційного суду найвищі посадові особи України, керівники силових структур наочно показали всьому суддівському корпусу держави, як буде вчинено з кожним із них в разі непокори.

Використовуючи маріонетковий, в багатьох випадках власний, надпотужний медіа ресурс, протягом 2008-2012 років суддям через усі види засобів масової інформації демонстрували, як буде відбуватись процес їх особистого знищення, якщо вони (судді) не будуть виконувати вказівки влади.

Доказом цього твердження є незліченні репортажі, статті, інтерв’ю, виступи у 2008-2012 роках урядовців, політиків, журналістів всіх мастей з явним порушенням принципу презумпції невинуватості!

Варто переглянути телерепортажі, статті в журналах, газетах, інтернетвиданнях про справу судді І.Зварича за 2008-2012 роки і стане зрозумілим, на кого і з якою метою працювали видання та журналісти.

Доказове твердження: Вибірковість українського «правосуддя» почалась не зі справ Ю.Тимошенко, Ю.Луценка, В.Іващенка та інших, а саме зі справи судді І.Зварича.

Очевидні факти цієї тези відображені саме у ЗМІ.

Зокрема, аналізуючи кримінальну справу відносно судді І.Зварича, зауважу, що юрисдикція Львівського апеляційного адмінсуду поширювалась на 8 (вісім) областей України з населенням понад 11 млн. українців.

Близько 160 районних судів, 8 обласних господарських, а пізніше і окружних адмінсудів України направляли справи на розгляд Львівського апеляційного адміністративного суду.

Більш потужного апеляційного суду на Україні не було.

Оскільки тодішні керівники країни, силових структур створювали видимість перед світовим співтовариством та громадянами України дотримання демократичних, правових принципів управління країною, то суди були їм потрібні лише для узаконення їх шахрайських дій по набуттю, перерозподілу капіталу.

Цей капітал був не стільки у грошовому виразі.

Його основною складовою була більш стійка валюта – землі, майнові комплекси, розстановка кадрів на місцях, забезпечення отримання ПДВ (податку на додану вартість) по фіктивних договорах.

У 2007 році в Україні відбулись вибори у Верховну раду України.

Ні для кого не було і не є секретом факт проведення виборчої кампанії певної політичної сили в Україні за рахунок грошей олігархів, та більш дрібних бізнесменів.

Поставлені ними на владному Олімпі політики відпрацьовують вкладені у них гроші шляхом лобіювання інтересів олігархів у парламенті, уряді, Адміністрації Президента, судах різних рівнів.

Саме Президент України В.Ющенко через наближених до нього В.Наливайченка – голову СБУ, П.Олійника – голову Львівської облдержадміністрації, А.Матіоса – начальника УСБУ у Львівській області, керівників Секретаріату Президента України, у 2007-2008 роках давав мені, як голові апеляційного адмінсуду, однозначні вказівки змусити суддів прийняти необхідні йому, його наближеним рішення в конкретних справах.

Це чітко зафіксовано на незаконно відзнятих відеоплівках в робочому кабінеті судді Зварича І.С., які СБУ приховала від суду та громадськості.

В матеріалах кримінальної справи є довідки заступників голови СБУ В.Грицака та Ю.Артюхова (04.06-11.09 р.) про те, що ці відеозаписи не легалізовані, оскільки на них відсутня інформація про вчинення злочинів І.Зваричем.

Дійсно, на цих відеозаписах, як і інших, немає інформації про вчинення злочинів суддею І.Зваричем, але там зафіксовано неодноразові вимоги П.Олійника (голови Львівської ОДА, в подальшому представника Президента України у Верховній раді України), начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області А.Матіоса, передані від імені В.Ющенка та В.Наливайченка, які зобов’язували мене, як голову апеляційного суду, забезпечити прийняття судом необхідних їм рішень в конкретних справах.

На цих відеозаписах зафіксована моя позиція як людини, голови суду, судді на вимоги найвищих посадових осіб України, діяти лише в межах законів України, а не їхніх інтересів.

Це – основна причина знищення мене, шляхом фабрикування кримінальної справи.

До того ж, організовуючи з нуля роботу Львівського апеляційного адміністративного суду, в кінці 2007 року я в межах закону фактично відібрав від Міністерства оборони України майновий комплекс приміщень колишнього штабу 14-ї повітряної армії Радянського Союзу, розміщений в центрі м.Львова по вул.Саксаганського,13 у м.Львові, під суд.

Тим самим я зірвав домовленість керівництва Міноборони на чолі з А.Гриценком, із бізнесменами на продаж цієї унікальної пам’ятки архітектури площею 7 тис. квадратних метрів під казино і готель, виручка від якого мала осісти в кишенях військових чинів, які впродовж багатьох років тримали це приміщення у «відстійнику», переслідуючи мету особистої наживи.

Восени 2007 року в центрі старого Львова на очах шокованих львів’ян розгорілись бої за це приміщення між працівниками ( в тому числі й суддями) ЛААСуду та військовими, які, застосовуючи військову техніку, військові підрозділи солдат строкової служби, офіцерський склад в/ч А 0780, розташованої у м.Львові, намагались силою захопити приміщення суду.

Декілька тижнів продовжувалась облога приміщення суду військовими з використанням бойової техніки.

Як голова Львівського апеляційного адміністративного суду, я неодноразово звертався в СБУ, ГПУ із заявами про порушення кримінальної справи відносно А.Гриценка, його заступників, нападників на суд, у зв’язку із перевищенням ними своїх службових повноважень, здійснення військового нападу на приміщення суду, втручання у здійснення правосуддя судом.

Проте, Президент України В.Ющенко та ГПУ захистили А.Гриценка, який входив у першу п’ятірку на виборах до парламенту від «Нашої України».

В подальшому саме А.Гриценко, маючи необмежений доступ до мас-медіа, в тому числі через дружину і тестя (тижневик «Дзеркало тижня»), і, як голова комітету ВР України, протягом 2008-2010 років систематично у ЗМІ грубо ображав мене, порушуючи презумпцію невинуватості, будуючи на брехні свою передвиборчу кампанію на виборах Президента України 2010 року, переслідуючи мету знищення мене, як людини, прикриваючи свою ненависть до мене, так званою боротьбою з корупцією.

Це тільки один штрих моїх відносин, як судді, голови ЛААСуду з найближчим оточенням В.Ющенка у 2007 році.

Моя чітка, однозначна відмова виконувати незаконні вказівки керівництва держави, представників правлячого блоку «Наша України», призначених ними керівників силових структур України стала основною і єдиною причиною фабрикування проти мене кримінальної справи.

Докази моїх правдивих тверджень знаходяться в СБУ, матеріалах справи, оговорені мною неодноразово в публікаціях 2009 року, моїх заявах, апеляціях і ніким не оспорювалися!!!

Зокрема, зобов’язавши представників СБУ та ГПУ сфабрикувати відносно мене кримінальну справу, яку було порушено 02.12.2008 року, Президент України В.Ющенко вже 11.12.2008 року зібрав у Секретаріаті Президента України нараду керівників силових структур України, з участю голови Верховної Ради України, голови Верховного Суду України, на якій в категоричній формі стверджував, що мене затримано при отриманні хабара 100 тис. доларів, що я – злочинець і хабарник, моя вина доведена, а тому мене необхідно усунути з посад судді, голови суду.

Найвищі посадові особи України, керівники силових структур, політики різних рівнів та мастей, підгодовані та залежні від них журналісти, які, з висловлювань деяких представників Європарламенту, є цвітом демократичних перетворень в Україні, протягом 2008-2011 років у всіх ЗМІ України з піною на губах переконували громадян України, що суддя І.Зварич – хабарник, злочинець, корупціонер, вина якого доведена.

Докази цих антиконституційних дій є в матеріалах справи, цю дикість середньовіччя спостерігає Україна з провідних телеканалів, сторінок газет, інтернетвидань, починаючи з 2008 року!

Особливо своєю злобою, ненавистю до мене із-за моєї принципової позиції не виконувати антиконституційних вказівок, виділились виступи по телебаченню, в газетах, інтернетвиданнях протягом 2008-2011 років Президента України В.Ющенка, Голови СБУ В.Наливайченка, Міністра оборони України А.Гриценка, Генерального прокурора України О.Медведька, його заступника Р.Кузьміна, народних депутатів блоку партій «Наша Україна», керівників УСБУ у Львівській області А.Матіоса, С.Курмана, керівника слідчої групи, слідчого ГПУ, який керував розслідуванням та безпосередньо розслідував сфабриковану проти мене кримінальну справу, Жербицького В.

Під час слідства мною було подано заяви про початок процедури імпічменту Президента В.Ющенка, усунення з посади Генерального прокурора України О.Медведька, порушення відносно них та Голови СБУ В.Наливайченка кримінальних справ за перевищення службових повноважень, які не розглянуті і по яких не прийнято рішень по сьогоднішній день.

На досудовому слідстві слідчі ГПУ не перевіряли законності проведення оперативно-технічних заходів відносно мене співробітниками СБУ, не перевіряли моїх алібі по сфабрикованих епізодах обвинувачення, слідство проводили слідчі ГПУ, які спочатку у ЗМІ переконували громадян в тому, що моя вина доведена, а пізніше підтасовували «докази» відповідно до своїх виступів у ЗМІ.

Прокурори, які наглядали за слідчими, виступали у ЗМІ із заявами про вже встановлену і доведену мою вину на слідстві у скоєнні злочину, вимагали у слідчих формувати доказову базу по справі відповідно до їхніх виступів у Верховній Раді України, телепередачах, статтях, виступах по радіо.

На завершення цієї «вакханалії», під час ознайомлення мене зі справою слідчим ГПУ Личиком С.Я. та іншими слідчими, з’ясувалось, що зі справи пропало, було знищено, викрадено і пошкоджено 1650! особливо важливих документів – доказів по справі!

Про фабрикування доказів, їх знищення та вилучення зі справи я неодноразово подавав заяви, клопотання Генеральному прокурору України О.Медведьку у 2010 році, які є в справі, і на які отримував відповіді про безпідставність, надуманість моїх звернень.

Проте, коли у ЗМІ України появились мої публікації про умисне знищення оригіналів доказів у справі співробітниками СБУ та ГПУ, то відносно мене і було порушено кримінальну справу за знищення і викрадення, нібито, мною цих документів!?

Пікантність ситуації в тому, що сама справа постійно зберігалась в приміщенні УСБУ у Львівській області, мене ж знайомили з матеріалами справи в приміщенні Львівської тюрми, де мене тримали під вартою в кабінеті для роботи з хворими на відкриту форму туберкульозу розміром 3 х 2,5 метрів, у присутності 2-3 слідчих ГПУ, оперативного працівника тюрми, здійснюючи відеознімання процесу ознайомлення.

В графіку ознайомлення слідчі щоденно записували, з якою кількістю та з якими саме матеріалами справи я ознайомився.

При виході і вході в камеру тюрми мене щоденно обшукували тюремщики.

Внаслідок сфабрикування доказів, замість оригіналів у справу було долучено сфальшовані фотокопії, на яких і побудоване все обвинувачення відносно мене.

Таким чином, сфабрикована слідчим ГПУ Жербицьким В.Г., Личиком С.Я. кримінальна справа відносно мене була направлена в суд.

На стадії досудового слідства мені неодноразово суди України продовжували терміни тримання під вартою, не звертаючи уваги на істотні порушення моїх конституційних прав, безпідставно перекидували мене по різних тюрмах України, СБУ та ГПУ намагались покінчити зі мною шляхом інсценування нещасного випадку в тюрмах.

Про це зазначали і ЗМІ України.

До сьогоднішнього дня не встановлено, чому в камері Львівської тюрми №695, де мене утримували, вперше за 350 років! завалилась стеля і лише Бог та випадок уберегли мене, а зі мною ще 2-х осіб, від того щоб бути заживо похороненими під метровим шаром каміння, цегли, бетону.

Також не встановлено, чому у Київському СІЗО, де мене утримували в камері №142 на спецпосту, призначеній для утримання осіб, пожиттєво засуджених, я несподівано був уражений електричним струмом внаслідок обрізу провода, та облитий кип’ятком по голому тілу, після чого на ношах був госпіталізований в тюремну лікарню, де тривалий час лікувався.

Це не страхітливі вигадки середньовіччя, це зафіксовано в моїй особовій справі!

Страх бути знищеними, який на моєму прикладі навіювали суддям України найвищі посадові особи держави, керівники силових структур паралізував здоровий глузд, думку суддів, які приймали рішення про моє тримання в тюрмі і не тільки, «відбив» у них будь-яке бажання приймати законні, аргументовані рішення.

Таким чином, ще на досудовому слідстві Президентом України В.Ющенком, Головою СБУ В.Наливайченком, Генеральним прокурором О.Медведьком, його заступником Р.Кузьміним та слідчими ГПУ була фактично вирішена моя доля, доведеність моєї вини, вид та термін покарання, оскільки всім суддям через ЗМІ було продемонстровано, що саме буде з кожним із них, якщо вони не будуть виконувати вказівки новоспечених зимою 2005 року «демократів-революціонерів», керівників силових структур, представників реальної влади в Україні.

Саме справа судді І.Зварича стала переломною в мізках суддів щодо їх незалежності від забаганок владоможців, співробітників СБУ та ГПУ, які обслуговували потреби цих владоможців.

Ось чому вибірковість українського правосуддя почалась саме зі справи судді І.Зварича.

У 2009 році, відповідаючи на письмові запитання багатьох ЗМІ, звертаючись до Президента України В.Ющенка, Прем’єр-Міністра України Ю.Тимошенко, керівників правоохороних органів України, політиків, я наголошував та одночасно просив не ламати хребет судовій системі України (кара ламання хребта була притаманна ще монголо-татарам, в часи правлінь Чінгісхана та його внука Батия).

Залишки цього ординського іга до теперішнього часу не викорінено з Київської Русі!

В своїх публікаціях у 2009 році я звертався до керівників держави і їх васалів не ставити суддівський корпус на коліна, не примушувати їх приймати незаконні рішення у справах, в тому числі у кримінальній справі, сфабрикованій відносно мене.

Зокрема, я попереджував цих горе-демократів, що наслідком грубого підпорядкування суддів виконавчій владі, політикам, силовим структурам, стане фактична ліквідація суду як органу правосуддя, а залякані, бездумні судді всіх судових інстанцій в Україні таким же чином будуть діяти відносно них, тимчасових своїх повелителів, коли вони відійдуть від влади.

Вказівки цим суддям будуть давати нові можновладці.

З мене сміялись і потішались, та й, чого гріха таїти, потішаються по сьогоднішній день.

Кожен вважав (вважає) себе вічним на Олімпі.

Минув короткий проміжок часу, революціонери зими 2005 року зійшли з авансцени, канули в небуття, розбіглись по світу, потрапили в тюрми.

Паралізовані страхом за свою шкіру судді відправили їх туди, куди за їхньою вказівкою було відправлено мене.

Історія розвитку людства має властивість повторюватись. Це стосується всіх її періодів.

Сьогодення – не виключення!

Проте, цього не хочуть розуміти ті, хто сьогодні вершить долі з владного Олімпу, хто продовжує зручну для себе практику віддавати вказівки підручним суддям, помилково намагаючись таким чином укріпити навіки свою владу.

Повірте, не пройде багато часу і бумеранг повернеться до того, хто його запустив!

Це стосується конкретних посадових осіб, які умисно свідомо продовжують естафету давання вказівок суддям, в тому числі у конкретній, сфабрикованій відносно мене справі.

Підсумовуючи сказане, зауважу, що напередодні виборів до Верховної Ради України різні політичні сили, що будуть брати участь у виборах 2012 року, намагаючись заручитись підтримкою Європарламенту, МВФ, інших міжнародних структур, займаються словоблудством та підтасовуванням фактів, обговорюючи тему вибірковості правосуддя в Україні.

На завершальному етапі виборчого процесу саме суди виноситимуть остаточний вердикт, даватимуть оцінку демократичності, законності волевиявлення народу України.

Як будуть діяти українські судді, чим будуть керуватись ці судді, від яких факторів буде залежати процес слухання та прийняття рішень у справах судом, - про все це в наступній публікації на прикладі конкретних справ.

Екс-суддя Ігор Зварич